Камінь МАР – історія і сучасність

ІСТОРІЯ НАДРОСЯНСЬКОГО КРАЮ

6 грудня 2017 року в актовій залі навчального закладу була проведена загальноучилищна інформаційна година «Камінь МАР – історія і сучасність».
Виховний захід підготувала і провела викладач історії Прядун Людмила Юліївна.

Пропонуємо всім бажаючим ознайомитися з історією каменю МАР та переглянути презентацію по даній темі.

Кожен з нас повинен знати свою історію. Наша історія сягає своїм корінням в сиву глибину. Перші згадки про древній Надросянський край датуються 1148 р.. Погребищани є нащадками слов’янського краю «росичів», які згадуються в «Слове о полку Игореве», що кочували по мальовничих берегах річки Рось. В стародавніх літописах цю річку називали Русь. На думку багатьох істориків саме ці племена стали ядром Київської Русі. В 13 ст. на історичну арену виходять татаро-монголи, які в 1240 р. захопила Київ. В 1242 р. вони створюють свою державу – Золоту орду. Татаро – монгольська навала стала справжнім лихом для Київської Русі, але в 1480 р. Золота Орда занепадає. Золота орда влаштувала ставку біля самих витоків річки Рось, від того часу і веде свою історію село Ординці. В селі Булаї засідали представники ордену Мара, а Золота Орда використовувала дане село з метою наживи, там проходили щомісячні міжнародні ярмарки, які приносили чимало коштів. В першій половині 16ст. до ордену Мара входила польська шляхта та українські козаки, православні та католики. Очолював орден православний князь Михайло Вишневецький, батько Яреми Вишневецького. Головним завданням ордену Мара була охорона Ковчега. Орден знав про Мар, як про «кін землі Руської» і відправний орієнтир для захисту кордонів. Це місце має надзвичайно вагоме в нашій історії, воно є історичною спадщиною нашого народу, символом гідності та незалежності нашого українського народу. Тому зараз невипадково на камені Мар розташований Хрест «Борцям за волю України».
За радянської влади цей кам’яний масив використовувався як кар’єр, який закрили через загибель багатьох людей під час робіт. Мало хто знає, які цікаві легенди супроводжують це місце, а зокрема камінь, який отримав назву «Мар». Про цей камінь дуже мало інформації, лише один історик та дослідник Моргун В.А. присвятив цьому питанню книгу – «Легенди витоків Росі». Спочатку на камені возвели Поклонний Хрест, потім церкву апостола Андрія Первозванного, одного із небесних покровителів Мару та Погребища. І, нарешті пам’ятник усьому героїчному минулому українського народу – хрест «Борцям за волю України». Назва хреста не випадкова, вона розширює обрії і кличе до патріотичних узагальнень. Також не випадкове і місце розташування. Ніяк не можна було обійти увагою «Погребищенську сотню » козаків-марів, яка загинула майже у повному складі 18 (28) червня 1648 року, захищаючи камінь і Погребище від ката Яреми Вишневецького. І ось вже національно свідома громада прийняла рішення висікти напис: «Борцям за волю України», з метою збереження миру та злагоди у суспільстві. Це згуртовує українців навколо святого «кону Русі – України». Козацький Хрест «Борцям за волю України» було освячено та урочисто відкрито до Дня Незалежності України 24 серпня 2013року. Церемонія відбулася за участю міської голови Погребища,депутатів районної ради, жителів та гостей міста. Пам’ятник виготовлений у формі класичного козацького хреста, подібного до мальтійського і природного для козаків марів, лицарів Великого братства Мара. На передній стороні хреста в центрі чітко окреслений малий державний герб України – тризуб. З лівого боку видно стилізований напис «Січ», а з правого – «УПА», що уособлює собою віхи боротьби українського народу за власну незалежну державу. Хрест перев’язаний рушником – звичний вияв шани та скорботи для українців. Подібна ж символіка – тризуб та рушник – спостерігається і зі зворотної сторони Хреста. А навколо тризуба, маємо напис «Мар», важкою працею встановлене і відновлене ім’я Божого каменя.
Автор « Поеми вольного народу» Моргун В.А., доктор історичних наук, професор досліджуючи впродовж багатьох років питання взаємопов’язаного циклічного розвитку Природи, суспільства та людини, створив власну цілісну концепцію, що пояснює причини та закономірності історичного процесу, з’ясовує окремішню роль українських земель не лише на теренах європейського континенту а й у всьому християнському світі. В результаті багаторічних пошуків та системного аналізу Моргун знайшов «стіну плачу» українського народу – нею Моргун визначає стародавнє місто Погребище Вінницької області, що причаїлися до урочного часу у витоках святої ріки Рось. У цьому місті – куток Кам’янка, на правому – праведному березі Росі, а на Кам’янці – чорний Богом даний камінь Мар, «кін Русі-України».
Взагалі, в нашій історії є багато тлумачень значення слова «Мар».
«Мар – це одинокий бугор, курган, насип, природна сопка. Мари ставилися на сторожових висотах, щоб на них виглядати ворога. Інше значення слова «Мар» – це морок, морока, привид. Головне значення у індоєвропейських народів – межовий, порубіжний камінь, образно кажучи своєрідний маркер кордонів. Звідси «марки» – прикордонні області у країнах середньовічної Європи. Крім того словосполучення «Мар» традиційно означало чорний камінь або чорний межовий камінь. Культ чорного наріжного каменю небесного походження має глибоке язичницьке коріння і досі надзвичайно поширений в різних релігіях. Негативний же контекст слова пов’язаний із непевністю, мінливістю кордонів у давнину і небезпеками порубіжного життя.
Вишневецький цікавився сімейною таємницею, яка була зображена на символіці Польського дворянського герба, що належав його сім’ї. На цьому гербі був зображений Погребищенський Мар, Божий камінь, а під каменем шестигранна зірка Давида, символ схованого тут ковчега. Тут Моргун пропонує нам цікаву легенду про камінь.
Мар – слово арамейське, так називали старшого серед євреїв у Вавилоні. Переводилось воно як господар і Господь. Так нарекли і камінь Божий, а у його підніжжя сховали головну свою святиню – Ковчег Одкровення. Було створено орден Мара – таємний орден, який управляв життям народу в Україні. Поступово цей орден поповнювався іноземцями, скіфами, сарматами. Від скіфів і сарматів першості перейшла на початку першого тисячоліття н.е. германцям та готам. Божий камінь і Ковчег Одкровення оберігав готський королівський рід Філімерів – «Тих хто поклоняється Мару» чи «Хранителів Мара». Коли в ІV ст. в Поросся вторглися гуни, які потіснили євреїв, скіфів і готів, з’явилась постать вождя гунів – Аттіли – ім’я це переводиться як «батіг Божий» і водночас він був лицарем Мара, похований в околицях святого каменя. З тих пір катакомби під Погребищем стали місцем поховання великої кількості знатних осіб незалежно від національності та віросповідання.
В історика VI ст. Йордана зустрічаємо назву племені росомонів які проживали в Пороссі і Подніпров’ї. Насправді Моргун В. вважає, що він писав про росоманів, які породженні святою річкою Россю та Божим каменем Маром.
За століття орден Мара створив у витоках Росі міжнаціональний третейський суд, вироки якого визнавалися всіма племенами і народами. Щось типу сучасного Гаазького трибуналу. В ті неспокійні часи такого органу потребували не менше, ніж зараз. Як можновладці, так і прості люди могли відстоювати в раді духовників і старійшин Ордена свої інтереси, не боячись переслідування у себе на батьківщині.
Орден Мара безперешкодно продовжував свою явну і водночас таємну діяльність. Це дивне локальне утворення мало всі ознаки геополітичного. В 1-й половині XVI ст.. в орден входили польська шляхта і українські козаки, православні і католики. Очолював орден православний князь Михайло Вишневецький, батько Єремії. Головним завданням ордену Мара була охорона Ковчега і підготовка до достойної зустрічі Сина Божого. Орден мав відомості про Мар, як «кін землі Руської» і відправному орієнтирі для захисного кордону поверхні планети. Тому герб ордену Мара полягав в слідуючому: на святому камені стоїть хрест з 3-ма кінцями, кожний з яких при перехрещені утворює окремий хрест. Камінь разом з хрестом символізує Голгофу, хресні муки Спасителя і очікування Другого пришестя.
В цей час молодий князь Вишневецький негласно вважався главою ордену Мара. Але його перехід в католицизм порушив складену століттями в ордені систему рівноваги сил між православними, католиками та іудеями. Унікальне геополітичне утворення переживало глибоку кризу. Але з посиленням хвилювань народних мас напередодні визвольної війни все змінюється. Особливо загострюється ситуація і погіршується відношення князя до населення після початку повстання українських козаків під керівництвом Б. Хмельницького. Перші блискучі перемоги Хмельницького під Жовтими водами і Корсунем призводять князя в гнів. Він прямо звинувачує козаків в зраді військової присяги польському королю і бойовому побратимству, сталому між козаками і шляхтою в ході спільних походів на турок, татар і росіян. А особливо його зачепило те, що левову частку в обидві перемоги козаків вніс його давній знайомий Максим Кривоніс, права рука Хмельницького.
Максим Кривоніс (кінець 16 ст. – листопад 1648 р.), наказний гетьман і лицар Ордену Мара, герой Національно – визвольної війни українського народу 1648-1654р. Версія про його Погребищенське коріння підтримується відомим істориком М.С. Грушевським. Згідно версії Моргуна, Кривоніс був родом з Погребища, козацького Єрусалиму і духовного центру Ордену Мару. Сам Кривоніс нібито не прийняв священний сан і став великим воїном, відомим не тільки в Речі Посполитій, але й далеко за її межами. Як констатує Моргун, він виконував делікатні дипломатичні місії Ордену Мара в Європі. Головним союзником в Європі був Мальтійський Орден, який воював з турками, і володів нерухомістю в Україні. Мальтійський орден – це суверенний військовий орден святого Івана Єрусалимського, він був створений спочатку для допомоги бідним і хворим паломникам при госпіталі Св. Івана Милостивого в Єрусалимі, в 1120 р. орден був перетворений у військово-монаший. В. Моргун бачить безпосередній зв’язок між Мальтійським орденом і орденом Мара. Поки Кривоніс подорожував по Європі, служив польському королю і Богдану Хмельницькому, його батько і 4 брати, всі православні священики, жили в Погребищах і продовжували робити те, що з давніх-давен робили члени цього роду – являлись духовниками Ордену Мара.
Сам же Камінь, навкруги якого століттями вирували пристрасті, розташований на північному заході м. Погребище, на правому березі річки Рось, яка розділяє Погребище на дві приблизно однакові частини.

Вигляд каменя в 2006 р.

Існує ще одна надзвичайно цікава легенда: багато іноків, членів ордену, жили в Свято – Михайлівському катакомбному монастирі, що розташований в Чернечому лісі, на південно-східній околиці Погребища. Козаки-мари дотримувалися давнього звичаю, про який писав історик Дмитро Яворницький. В похилому віці козаки – ветерани роздавали нажите добро своїм ріднім і близьким, а самі ішли в монастир, замолювати гріхи.
Між Катакомбним монастирем і Маром, між Погребищем і найближчими селами з давніх-давен існувала розгалужена система підземних комунікацій. Під землею були викопані цілі вулиці, на яких вільно могли роз’їхатися два навантажені вози. До цього часу то тут то там в Погребищі відкриваються провали, які ведуть невідомо куди. Більшість вважає, що вони з’явилися через постійні набіги татар, поляків і турок. Але існують думки про те, що в підземеллі надійно захований ковчег одкровення. Його захищав Максим Кривоніс. Коли він поїхав з Погребища, він залишив там міцний гарнізон для захисту Ковчега. Про це дізнався Ярема Вишневецький і вирішив досягти двох цілей:
1) знищити рід Кривоносів;
2) викрасти головну святиню ордену – Ковчег.
Хранителі Ковчега знали про біду, що наближається і тому вирішили втілити в життя розроблений проект «Черемошне». Проект передбачав розширення підземних комунікацій під Чорним лісом, що недалеко, в вершині ріки Рось. Ковчег було вирішено переховати сюди. Ярема вже приближався до Погребища, але мари це передбачили приблизно за пів години до його появи біля чорного каменя, все, що встигли зробити – попередити людей і стягнути головні сили біля Мара, щоб дати тут останній рішучий бій. Містечко охороняла тоді Погребищенська сотня козаків, кращих лицарів ордену, які охороняли Мар та Ковчег. Але очоливши оборону сотник Федір Григорович, брати Кривоносих та всі інші розуміли, що проти 6-тисячного загону Яреми 150-200 чоловік довго не протримаються. План князя був зрозумілий: блискавичною атакою побороти оборону і добратися до лабіринтів Успенської церкви, де зберігався Ковчег. І щоб відрізати всі шляхи до відступу частина військ Яреми зобов’язана була постати в обхід до катакомбного монастиря архістратига Михайла, щоб Ковчег не винесли через підземні ходи. Значить єдине, що можна було встигнути зробити, це достати Ковчег з-під церкви і переховати його в сторону Спичинець, щоб збити з пантелику переслідувачів, а потім напроти малинок повернути в право і сховатися в невідомому для Яремі ході, що веде до Черемошного. Ризик був дуже великий, і старійшини, включаючи трьох братів Кривоноса – Василя, Михайла, Олексу, вирішили очолити козаків марів і впасти в нерівному бою, тим самим дати можливість врятувати реліквію – Ковчег і камінь апокаліпсису. Це: Василь Москаленко, Яцько Пархоменко, Яцько Стасенко, Грицько Белик, Луцик Петренко, Грицько Мельник, Іван Хоменко, Остам Моргун, брати Андрій і Макар Тимошенки, Грицько Підліський, Федір Перепеличник.
Вся Погребищенська сотня вистроїлася у Мара, закриваючи собою Успенську церкву. Попереду строю сиділи на рижому, чорному і білому конях брати-священники. Ніхто не на хвилину не сумнівався в правильності прийнятого рішення стояти на смерть. Позаду пробивались перші промені сонця і кожний знав, що цей схід буде для нього останнім в земному житті.
Противники здалеку побачили один одного. Ярема, блискавично оцінивши ситуацію, дав команду перегрупуватись ланцюгом і захопити захисників Мара із флангів. Не знижуючи швидкості, польські вершники врізалися в непохитні ряди козаків, сила удару виявилась дещо зниженою через те що козаки стояли на височині біля Мару. Все ж таки ця сила виявилась вбивчою для козаків. Старійшини і перший ряд козаків були просто скинуті разом з кіньми. Коли перший ряд козаків затримав польську хвилю, в справу вступили другий і треті ряди, які чітко і методично знищували польських жовнірів. Майже кожний удар досягав своєї мети і ось уже Мар був весь покритий людською кров’ю. Один за одним падали і українці: Демян Мизинка, Грицько Принтула, Андрусь Репка, Иосько Лисий, Грицько Кохан, Яцько Пустовар, Микита Кислиця, Іван Чопілка, Марко Великий, Марко Малий. Втративши коня, відступив скарбник ордену Іван Турчин. Вишневецький вимагав взяти його живим. Девятий вал поляків відтіснив останніх захисників на вершину чорного каменю. Кіннота була змушена зупинитись і тут перевага виявилась у козаків – Марів. Але поляки брали кількістю, і врешті із козаків залишилися Петро Ступа, Іван Чайка, Іван Залізко, Грицько Бордия, Іван Острянин, Андрушко Двайли, Клим Капітаненко. Велика кількість козаків вкрили собою верхівку божого каменю. Але ті що залишились в одному пориві ринули в сторону Яреми. Останнім загинув Іван Чайка. НА кожного вбитого козака приходилось не менше 5-6 поляків. Всього Ярема втратив приблизно 1000 воїнів, в гніві він наказав шукати виживши козаків – марів. Тим часом Яремі донесли, що Ковчега під церквою вже немає. Його вже переховали. Ярема зрозумів чому козаки до смерті захищали камінь Мар – вони прикривали своїх побратимів, які в цей час переховували Ковчег в надійне місце. Несподівано перед Яремою з’явився посланець, який повідомив, що бачив загін козаків який дуже швидко їхав по Спичинецькому шляху. Ярема розумів, якщо козаки втечуть, йому потрібно буде оглядати всі підземні ходи і всі об’їжджати всю округу. Тим більше Ярема розумів, що поряд десь Максим Кривоніс.
Козаки-мари, яких очолив отець Дмитро і сотник Грегоренко, надіялись на своїх коней але тяжкий вантаж не давав змоги відірватися від поляків. Стало зрозуміло, щось вирішувати. Козаки якраз виринули на край балки, що веде вниз до Євиного ставу, що поряд з Погребищем. Довгий став перекривала вузька гребля, за нею зарослі очерету. Місцевість була болотиста, на конях не об’їхати. Дорога одна –через греблю, всі зрозуміли це одночасно. Троє добровольців вирішили затримати переслідувачів – поляків на цій греблі, даючи можливість врятувати Ковчег. Поляки знищили трьох козаків на греблі але не змогли знайти втікачів.
В цей час, використовуючи свою перевагу в кількості, Ярема Вишневецький лютував в Погребищі. До нього підвели козаків – марів які вижили в бою з поляками. Це були виключно воїни першої лінії, які були збиті разом з кіньми. Вижили три рідних брати Кривоноса і ще 7 чоловік. Вишневецький ловив погребищан, в основному людей похилого віку, жінок і дітей. До нього приводили по одному чи двох погребищан, тому що всі інші були сповіщені про напад Яреми і встигли сховатися в потайних сімейних погребах. Він віддав наказ готуватися до проведення масової показної екзекуції. Будувалась плаха, ставилися вісельниці, гострилися коли, в великих казанах закипала смола. Вишневецький намагався вивідати де ковчег, але ця спроба виявилася невдалою. Приблизно 18 (28)червня 1648 відбулася страта великої кількості населення в Погребищі, козаків ордену Мара кидали в киплячу смолу, народ закляк від жаху, навіть діти не плакали. Як свідчить Моргун, до Яреми звернувся отець Василь з такими словами: «Я бачу, що ти князь повністю освоїв заняття живодера, не інакше як чорти з пекла були твоїми вчителями. Скоро й сам до них відправишся» На це Ярема відповів жорстоко, штовхнувши бідного священника на землю. Він вимагав сказати, де Ковчег, і тоді обіцяв помилування. Але священник, духовний наставник Ордену Мара навідріз відмовився та прокляв Ярему. Тоді останній вимагав негайно стратити Василя, Михайла, Олексу. Не вистачало лише Дмитра, який зник, мабуть, з Ковчегом. Ярема вирішив, що смерть духовних наставників Ордену повинна бути особливо жорстока.
– Сверліть священникам очі, так глибоко, щоб аж до черепа доставали! Мучте їх так, щоб вони відчували, що вмирають!
Навчений латині і історії, князь повторив слова давньоримського імператора Калігули, великого любителя страти. Ярема розділив чоловіків, дітей, жінок, кожній групі придумав окрему страту: чоловіків повішав, жінкам відрубав голову, дітей зварив в котлах із смолою. Все це він зробив зі словами «Запам’ятає мене Погребище і Україна до 13-го коліна».
Коли все вже закінчилося, Ярема запитав у своїх воїнів:
– Де Ковчег?
– Козаки залишили трьох своїх на греблі, а інші по Спичинецькому тракту по Євиному ставку.
Подія, що відбулася 18 (28) червня 1648 р – це дата прийняття Конституції незалежної України (28.06.1996р.). В.Моргун вважає, що завдяки відважній смерті священників ордену Мара наша країна все ж змогла стати незалежною країною, хоч і через 3 століття.
Ще одна легенда пов’язана з хрестами біля каменя. В пам’ять про подвиг Погребищенської сотні населення встановило на вершині Мара три хреста, відповідно числа загиблих православних священників, братів Максима Кривоноса. Спочатку хрести були дерев’яні, потім камінні, а на початку 20-го століття – залізні. Згідно зі свідчень відомої української фольклористки Насті Присяжнюк, на Хрещення у підніжжя святого каменя, на льоду річки Рось завжди вирубувались три хрести. Радянська влада знищила православні хрести, але вони відродились на старому погребищенському кладовищі, що на «Лисій Горі». Під ними лежать ієромонах Володимир, його служниця та слуга. Він стверджував, що останнім часом Господь вирве Мар із землі і піде вода, яка затопить сушу нижче Погребища. За радянських часів там був кар’єр, який «з’їв» ¾ Мара і почав підгризати його коріння, прямо із каменя хлинула вода і затопила чашу кар’єра. Роботи, звичайно зупинились, а далі почали траплятися страшні речі: одним за одним в озері тонули підлітки. Влада засипала кар’єр і вода зникла. Моргун вважає, що під божим каменем – біблійська безодня, яка зупиняє сатану.
Мало хто знав, що історія Погребища настільки трагічна і водночас велична. Сьогоднішня інформаційна година дозволила нам зазирнути на потаємні сторінки історії нашого міста, ми дізналися, яке вагоме історичне значення має камінь Мар, про звитяжну боротьбу наших предків за свої традиції, святині, цінності та переконання.

Прядун Л.Ю. – викладач історії